А ДЕ Ж КНИЖКИ?!

Я шукаю книжковий магазин ­­– у великому гіпермаркеті. Мене туди направила моя знайома продавець – аби я познайомилася з господарем торговельного закладу і передала йому «під реалізацію» кілька власних поетичних збірок. З’ясувавши, де саме знаходиться магазин, я потрапляю через центральний вхід до неймовірно красивої зали на першому поверсі. Все тут обладнано за останнім словом техніки і дизайну: фантастичної краси фонтан, суперсучасний ліфт з прозорими дверима – на обидва боки, білого кольору ескалатори… Але я шукаю книжки.

На ресепшені (у довідковому бюро) дуже мила дівчина запевняє мене, що книжковий відділ є лише в продуктовому супермаркеті «на мінус першому поверсі». Ні, я шукаю саме той магазин.Навколо мене прогулюються десятки покупців, яких особливо приваблює… гігантський акваріум. Такого дива я  й сама в житті ніколи не бачила: сріблясті зграйки пласких, мов морська галька, рибок жваво плавають серед екзотичних рослин і каміння, а вище, коло самої поверхні води, туди-сюди снують справжнісінькі… акули! Щоправда, невеликі – півметрові або трохи більше. На власні очі я бачу їх вперше, тому одразу ж намагаюся сфотографувати. Але фото не виходить. Натомість мені вдається «упіймати» не менш дивовижних чудовиськ, назви яких навіть і не знаю. Вони меланхолійно дивляться на публіку – мов у зоопарку.

А де ж книжки?..

Я рухаюся далі – уздовж першого поверху по колу. Скрізь рясніють екзотичними товарами (і не менш екзотичними знижками) бутіки – як маленькі, так і відносно великі відділи для продажу найрізноманітніших заморських див. Тут і барвисті сукні, і всіляка біжутерія, і шкіряні вироби. І меблі, і супутні товари…

А де ж книжки?..

Я підходжу до охоронця зі своїм запитанням. Ніхто нічого не знає. Лише один з працівників гіпермаркету поділився інформацією: іноді в самих бутіках продавці потроху виставляють  книжки… Які саме? Ні, він «не в курсі».

Аби дещо перепочити, я сідаю за столик так званого фастфуду – на «мінус першому поверсі». За філіжанкою кави я міркую про те, чому в такому величезному торгівельному комплексі не знайшлося місця для книжок – лише кілька полиць у продуктовому (!) відділі супермаркету. І куди взагалі подівся той підприємець зі своїм магазином?

…Наступного дня запитую у своїх знайомих продавців, які направили мене сюди: де саме шукати? Кінець-кінцем з’ясовується, що книжковий відділ – в іншому гіпермаркеті. Навпроти. Через дорогу.

І ось нарешті знайдений мною книжковий магазин! Він рясніє полицями з найрізноманітнішими виданнями… Але двоє продавців чомусь дивляться на мене похмуро. Один із них – певно, господар – у відповідь на моє прохання розмістити бодай кілька моїх книжок безнадійно махає рукою: «Де там! Поезія у покупців – не запотребований товар. Навіть Цвєтаєву ніхто не хоче купувати…» «А ви спробуйте, – простягаю свої «дітища», видані зовсім нещодавно, з півроку тому. ­–  Адже зовсім небагато місця займуть!» «Ні, навіть не просіть, –  відмахується від мене «старший». – У нас тут не склад».

Збентежена і вкрай здивована виходжу на вулицю. Спускаюся в метро. Внизу, біля ескалаторів, помічаю газетну «розкладку» – маленький острівець, на якому – о диво! – продаються також і книжки. Я несміливо підступаюся до дівчини, яка ними торгує… Вона спочатку відповідає мені стандартно: звертайтеся до головного розпорядника. Але серед її друкованих видань я знаходжу таку книжку, яку мені хочеться купити – і я одразу ж це роблю. Серце продавщиці пом’якшується. Вона каже: «Добре, давайте вже ваші…» Я дістаю дві. Вона милостиво кладе їх на прилавок і обіцяє «спробувати». Ми погоджуємо ціну – і от вже мої «діти» красуються серед яскравих журнальних обкладинок. Маленький приклад людської доброти… Але чому ж лише від неї повинен залежати сучасний український автор?

Вікторія Івченко  Хай Вей

Від редакції:

Проблема піднята автором надзвичайно актуальна! Зруйновано прекрасну систему розповсюдження книг і періодики, що ефективно діяла в УРСР - державну ж до того... Зрозуміло, відновити ту мережу вже неможливо. Але, зробити пільгове оподаткування, знижку на оренду площі, поліграфію для україномовного продукту давно пора! Чому б з такою законодавчою ініціативою не вийти на парламент Мінкульту і Кабміну?