З грішми минулого року було вже щось подібне… Хоча на пам’яті народній муляло шикарне святкування 60-річного ювілею Президента України. Звичайно ж, то все гроші не державні,  мабуть спонсорські та власні. Але дати спонсорські гроші навіть з гучний  піар-розголосом чомусь не помічено. Як можна незлюбити недолугу державу, яка дала можливість гарно нагріти на ній руки та розбагатіти?  Відповіді не чути, але вона напрошується сам: «Недолугих не люблять та не поважають, бо  злодійство поважає лише силу, що хапає за кадик!»

 А от держава у особі Президента любить тих кого народ ласкаво зве то «злодюжками», то олігархами. Ця любов проклюнулася нещодавно в щедрому подарункові від гаранта у подарункові їм розміром в 24 мільярда гривен. Але  вони це забули вже , і гроші на святкування 20-річчя держави не пропонують. Ну, їй Богу, жлобство якесь, та й годі з тими олігархами – підминати під себе залюбки, а ділитися «надбаннями» зась.

А  ще стосовно згаданих мільярдів слід  звернути увагу на те, що  Президент подарувавши їх олігархам, ні чого не подарував своїм простим співгромадянам, як і щасливі одаровані. А в той же час після цих щедрих дарів знову по-жебрацьки протугується рука до МВФ, Росії, Китаю та інших. Виникає логічне питання навіщо дарувати, щоб  потім жебрачити?  Невже жага до відкатів та особистого збагачення  вища за совість честь та державні інтереси? Виходить що саме так… І не дивуйтися наївні сірі українці!

  Тож і виходить, що грошви в державі під зав’язку і певній жменці можновладців та спритників полем її здобичі є здирство з співгромадян, обідравши яких, як липку,  для яких навіть свято проспонсорувати крштів жалко. Ну апетитити такі та «манічка тягнути все для свята лише у власній норі». Чого дивуватися, що  «обдерті простолюдини» іноді вибухають революціями та погромами? Чи цього домагається український олігархічний контингент?  Чим обернеться чергове  «позбавлення свята» чи заміна його лише якоюсь «атмосферою» передбачити важко, але за багатьма логічними параметрами « пора бунту» не за горами… За це говорять репресії, невиплати зароблених зарплат, тиск цінами та тарифами та псевдореформи, що по своїй суті є простим песперспективним погіршенням життя «вже сьогодні», а ще завтра та післязавтра.